«Юнгіанський аналіз». 2021. № 2 (46). Час і смерть

Випуск 2 за 2021 рік журналу «Юнгіанський Аналіз» на тему Часу і Смерті присвячений тому, що невблаганно і безповоротно обмежує наше життя і неминуче впливає на нього — знову ж таки, часу і смерті. Хворобливе зіткнення з власною кінцівкою переживається нами, як і всім людством, зараз і завжди. Час пандемії змушує до усвідомленого ставлення до смерті, вона знову стає частиною життя, вчителем, помічником, тим, що дає змогу надати цінності життю. Пам'ятаючи про смерть, проводжаючи близьких назавжди, ми переглядаємо наші стосунки з часом, який відпущено для буття серед живих. Смерть — жорстокий наставник, але вона робить нас більш зрілими і відповідальними, дає можливість навчитися важкого мистецтва перебувати в моменті «тут і зараз», і змушує думати про тих, хто залишився.

Зуміти розглянути смерть як перехід в інше буття, прийняти її важкі ритуали — наш професійний обов'язок. Зараз наші пацієнти приносять в аналітичний процес горювання, фобії, спроби уникнути зустрічі з неминучими прощаннями.  І нам треба прийняти цей виклик, повернутися обличчям до невідомості, що чекає на кожного. Кожен піде в колективне несвідоме, кожен у невіданні про відпущений час.

Основну ідею номера задає есе Юнґа «Душа і смерть», який раніше не публікувався, — важливі роздуми про цінність смерті для роботи душі, бо смерть — не «просто кінець шляху», а й також «мета і звершення». Яскравою ілюстрацією такого роду душевної роботи є стаття Кай Лі Вільямс: вона описує досвід переживання смерті дуже близької людини та той процес збирання й дорощення себе, який доводиться робити після смерті — і тому, хто залишився тут, і, ймовірно, душі, що пішла, там. Особистий ракурс цієї теми продовжує стаття Юлії Казакевич: вона розглядає образи безсмертя і розмірковує про зміст індивідуації на етапі заходу життя.

Несподіваний клінічний погляд на тему смерті пропонує Пітер Мадд: він стверджує спільність смерті з народженням і пов'язує переживання смертності з трансцендентною функцією, а важливим завданням аналітичних стосунків вважає навчання вмирання. Сергій Дрьомов також розглядає смерть як продовження життя. Він залучає великий міфологічний матеріал і розвиває ідею Юнга про страх перед смертю, пов'язуючи його з непрожитою травмою, коли людина відкидається в лімінальний простір і залишається там навіки, сприймаючи як загрозу все, пов'язане зі змінами.

Особлива цінність юнгіанського погляду на смерть — у диференціації Его-позиції та позиції Самості, психічної цілісності стосовно кінцівки буття. Про їхню природу, що перетікає одна в одну, ми прочитаємо в статті Сергія Моргачова, що завершує його публікації про природу психіки. Утримуючи різницю позицій свідомості й несвідомого, ми можемо послідувати за межі буття в процес трансформації з абсолютно невизначеним результатом. І нам просто доводиться це робити, коли відбувається катастрофічне перетворення колективної реальності, про що нам розповідають Ірина Борисюк, Ілана Лах та Ніна Хребтова.  

Важливою репрезентацією скінченності та незворотності смерті є час. Лідія Суріна і Тетяна Каблучкова розглядають його архетипічну природу і показують, як феномени часу впливають на індивідуацію.

І поки ми живі, нам важливо побачити, з ким ми поруч у нашому професійному дусі. Ми запускаємо серію інтерв'ю, що окреслюють географію російського юнгіанства, і познайомимося ближче з частиною наших уральських колег. Попереду ж нові зустрічі...